Ну здрастуй, Осене, заходь, тебе чекаю.
Наповню груди свіжим подихом твоїм.
З тобою вип’ємо калинового чаю
І я про мрії заповітні розповім.
Носило їх на крилах вітру жарке літо,
З ключем лелечим відпустило вдалину.
А я лише просила душу обігріти
І не лишати у самотності одну.
В похмурий день мені б закутатись в кохання,
Під шелест листя, що тріпоче за вікном.
На двох ловити мить світанку і смеркання,
Слова зізнання шепотіти перед сном.
Коли вкриватимеш ти золотом дороги,
Згадай про мене і познач на них сліди
Того, хто посланий мені для щастя Богом,
Та без вагань назустріч долі проведи.
Я не боятимусь, що стеляться тумани,
І що рясні дощі накриють почуття.
Коли побачу цілий світ в очах коханих,
Збагну, вони і є усе моє життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806200
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2018
автор: Світлана Вітер