Гротеск (фр. grotesque — химерний, незвичайний, від італ. grotta — грот, печера) — вид художньої образності, для якого характерними є:
1) фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних, спотворених форм (звідси, зв’язок Г. із карикатурою й огидним);
2) поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрасних якостей (комічного з трагічним, реального з фантастичним, піднесено-поетичного з грубо натуралістичним), що веде до абсурду, робить неможливою логічну інтерпретацію гротескного образу;
3) заперечення усталених художніх і літературних норм (звідси зв’язок Г. з пародією, травестією, бурлеском);
4) стильова неоднорідність (поєднання мови поетичної з вульгарною, високого стилю з низьким і т.п.).
Г. відкрито й свідомо створює особливий — неприродний, химерний, дивний світ: саме таким показує його читачеві автор (на відміну від фантастичного світу як умовно-реального).
Термін Г. походить від знайдених на межі XV-XVI ст. Рафаелем Санті у римських підземних гротах химерних настінних малюнків з поєднанням рослинних і тваринних форм. Г. використовувався ще в міфології та античній літературі (Аристофан, Плавт).
Дуже поширеним Г. стає у XX ст., особливо у творах модерного спрямування: відновлюються старі традиції Г., з’являються його нові форми (Ф.Кафка, І.Еренбург, Б.Брехт, В.Маяковський, В.Гомбрович, С.Мрожек, Юрій Клен). Елементи Г. наявні у сатиричних творах Т.Шевченка, Нечуя-Левицького. Гротескними є “Ботокуди” та “Доктор Боссервісер” І.Франка, “Досвід коронації” К.Москальця, “Московіада” Ю.Андруховича. Цікаві приклади Г. спостерігаються у творчості М.Бажана на межі 20-30-х (“Розмова сердець”, “Гетто в Гумані”, “Сліпці” та ін.), а також у поемі “Гофманова ніч”:
Ось він сидить, цей куций Мефістофель…,
Ковтає мовчки дим, вино слизьке і слину,
Мовчить, і дивиться, і гне свою живу,
Загострену, мов голий нерв, брову,
Неначе сласний кіт худу і хтиву спину.
Г. різниться і від алегорії, за якою будується раціональне іносказання.
В краї тім жиють прикупі
Всумішку троякі люди:
Неприязні елементи,
Бидло й праві ботокуди.
Діл їх якось не видати,
Лиш страшнії чути вісти,
Що всіх правих ботокудів
Вони раді б в каші з’їсти.
Бидло – що сказать про нього?
З масті сіре, їсть невпинно
(Як є що), спить, робить, родить,
Ну, і богу душу винно.
Але третій люд – герої,
Просвічені, грубо вчені;
Не живляться лободою,
А щодень їдять печені.
Ботокуди – то підпори,
То стовпи порядку й віри:
Латають усім сумління,
А в сорочці роблять діри. (І.Франко «Ботокуди»)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806148
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.09.2018
автор: Теоретик