«Кататися на гумовім човні?
Та ти не хочеш жити довго, хлопче!
Та це ж кошмар, як у страшному сні,
Який побачиш тільки серед ночі!»
Я ж забував усі слова сумні,
Коли друг кликав – в човен ліз охоче.
І хвилі нас несуть такі ясні,
Ріка могутня човника лоскоче.
І навіть додавали нам снаги,
Дібровні й ялинові береги,
Та хвиль біляві й золоті перуки.
Таке усе привітне навкруги,
Славута знає: ми не вороги,
А тільки два його малих онукі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806076
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.09.2018
автор: Евгений Познанский