Нехай забуде хтось про мене,
Про те, що мав я почуття,
Мовляв життя важке, буденне,
А я – немов мале дитя,
В кохання позахмарне граюсь
Та всіма фібрами душі
Задля загалу витворяю
Про заборонене вірші.
Нехай! Розкислою сльозою
В ці страшні дні не попливу.
Не вперше доля грає мною
І цю біду переживу!
Ось, - як і зараз, - перша ночі
І в котрий раз немає сну.
Поклав комп’ютер перед очі,
А сам про неї, - про одну,
В пітьмі нічній гортаю спогад:
Її слова… її лице…
Її такий глибокий погляд…
І Богу дякую за це!
Тому що попри серця жертви,
Попри розлуки гіркоту,
Я ще кохаю, я не мертвий,
А отже, чисту висоту
Лихим прокльоном не покрию
Чиєсь чергове забуття.
Прощу за все! Бо що тут вдієш?!
Таке життя… таке життя…
03.09.2018 1:14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806037
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2018
автор: dovgiy