З книжкових крамниць розлітається бунінський вечір. Вогні
Підкоркових течій пульсують розрідженим склом крижаним.
Ані душі. Лише безтелесні німі кажани.
Спокій іржавих очей ліхтарів губиться в вишині.
Радість моя, чорні ґудзики дивляться замість очей.
Холод свинцевого мороку венами вулиць тече
Душа твоя — слово. Та цінне лиш те, що ти кров`ю їх тчеш
І щоб зрозуміти цю кров — мало бути простим читачем.
Тіло твоє, мов розплавлений віск, що пробув на вогні
З моїх бронхів прокурених кашлем розходиться товчений лід.
Блаженні сонливі і мертві, бо Всесвіт у сні не болить.
Єдина загроза — Святе Воскресіння. Моя — сонця схід.
Бунінський вечір зі смаком полину собі нас обрав
Розфокусований погляд впирається в обрис тавра.
Граничне напруження тане. Вмикається вуличне бра.
«Natura abhorret vacuum».* Думаю, що дарма.
Густі смолянисті сутінки клаптями нас розберуть.
Ці пересічні зустрічі —шанс довести свою суть.
Здалеку чується шурхіт коліс під час гальмування.
Пролий іще слово з порізу — і зникну.
Знову востаннє.
* Природа боїться порожнечі
В обрамленні вірша використана картина Хоппера «Опівнічники»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805955
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2018
автор: Юліанка Бойчук