[color="#de7300"][b]Я страшенно тебе не люблю, але досі чекаю дива,
Коли вбрашись у жовте листя, вже не будеш така зрадлива.
По багряному покривалу ти відправиш останній трамвай.
Я прошу тебе, люба осінь, вже нікого не забирай.
Я й без того одна, ти ж це знаєш, і краса твоя не порятує.
І, здається, весь світ затихає, поки землю ти всю розфарбуєш.
Ще й до сліз як нестерпно лякають твої перші жовтневі пороги.
Так спонтанно за руку вхопивши, забираєш когось із дороги.
Ти до мене не раз завітаєш і не раз танцювати тут будеш.
А ти знаєш як гірко буває, коли йдуть саме ті, кого любиш!?
Обійми мене теплими крилами, понеси над полями і лугом.
І назавжди, чуєш назавжди, стань мені добрим другом.
2.09О[/b][/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805536
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.09.2018
автор: Анна Януш