Мовчали сутінки…

       Мовчали  сутінки
Мовчали  сутінки
Далеко  ранок.
Садом  до  матінки  
Хтось  йшов.  Світанок.
Сховалось  видиво,
Принишкли  травами,
А  може  марево?
Це  ж  сини  лавами.
Чорніють  поночі
Когось  шукаючи,
А  може  помочі  
В  дерев  питаючи.
Віконце  стукнуло,
Серце  забилося
Ой,  де  ж  те  дитятко,
Де  ж  воно  ділося?
У  мами  сивими
Упали  кучері
Й  синами  милими  
Думки  закручені.
Пропали  безвісти
І  в  снах  приходили
Одне  лиш:  ”Відпусти”
Мамі  виводили.
А  вона  лебедем
До  них  пускалася,
А  вона  квіткою
Тай  розпускалася.
Вона  надією  
Жила  –  тужилася,
Вона  від  інею
Біла  зробилася.
Завмерла  мукою
Синами  милими,
Тай  із  розлукою
Думками  рідними.
І  не  цвіла  уже  
І  не  сміялася.  
І  синів  жаль  таки  
Не  дочекалася.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805391
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 03.09.2018
автор: Ксенія О