Тільки лиш живи

А  ти  сиділа  ніч  на  телефоні,  
Коли  із  градів  били  вороги
І  ти  кричала  в  небо:"  Досить!  Годі!
Синочку  любий,  тільки  лиш  живи!"

Його  колону  знову  обстріляли  -
Тікали  всі  мерщій  і  хто  куди.
Снаряди  градів  ззаду  підганяли,
Лунало  в  трубку:  "Тільки  лиш  живи!"

Ніч.Темінь.  Сіре  поле.  Лісосмуга.
Позаду  залишивсь  якийсь  рівчак.
Він  наступив  на  побратима-друга,  
Який  зі  страху  в  рівчаку  закляк.  

Зриває  кашель.  Душить  щось  у  грудях.
Сльозяться  очі.  Дихать  нема  чим.
Снаряди  з  газом  кинули  по  людях:
Чи  виживуть,  а  чи  подушать  ним.

Палає  небо.  Рвуться  там  снаряди
І  все  залито  фосфорним  дощем.  
Вогнем  печуть,  шкварчать  по  тілу  рани.
Він  зціпив  зуби  -  жариться  живцем.

І  знов  зв'язок.  Він  каже:  -  Все  в  порядку.
Ти  не  хвилюйся  і  лягай  поспи.
-  Та  ні,  синочку,    не  засну  до  ранку.
Держися,  любий.  Тільки  лиш  живи.    

Пропав  зв’язок.Ти  бігаєш  по  хаті.
Волосся  сиве  рвеш  на  голові
І  на  коліна  падаєш  прохати,
Молитись  Богу:  "Господи,  спаси."

Світає.  Ранок.  Знову  син  говорить.
-  Спасибі,  Господи,  що  він  живий.
Все  тіло  корчить  і  судоми  зводить:
-  Держись,  синочку.  Тільки  лиш  живи!  

Йому  потрібно  якось  підніматись
І  добиратись  знову  до  своїх,  
Шукати,  хто  зумів  живим  остатись.
-Синочку  любий,  тільки  лиш  живи.  

А  ти  сиділа  ніч  на  телефоні…
Тепер  ти  знаєш,  що  таке  війна,
І  як  тремтить  душа,  коли  не  дзвонить
А  грудям  дихать  не  дає  сльоза.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805105
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.08.2018
автор: Ольга Калина