Сад мого роду

Присвячую  своєму  братові  Олександру

Сміються  сонцю  яблука  в  саду,
 І  вітру  щоки  підставляють  груші…
Туди,  мов  на  побачення  іду,
Дерева  теж,  здається,  мають  душі.

Мов  раєм,  садом  босоніж  пройдусь,
Рукою  доторкнутись  не  посмію
До  яблуні,  яку  садив  дідусь.
Он  груші  татова  і  братова  рясніють…

О,  як  же  тепло  стало  на  душі,
Здалося,  сад  –  складова  мого  роду,
Порічок  і  смородини  кущі
Для  мене  теж  від  роду  нагорода!
Які  ж  близькі  ми,  люди,  і  природа!
30.08.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805063
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.08.2018
автор: Ганна Верес