Співають вечірній сум цикади,
І світло розстелив в пітьмі ліхтар.
Маскує відверті сад принади
Від поз́ирків жагих очей Стожар.
З гілляччя зіскочив розвій-вітер
І гойдалку штурхає сонну в бік.
Із по́мерків сам лелійно витер
Збадьо́рений ураз сачок-- одрік.
Десь, може, в небаченому небі
Художник Арчімбольдо зрить з висот,
Бо й звідти вчуває він потребу
Всім астро піднести медовість сот.
В півсвітлі Усесвіту маестро
Зобачив, як нуртує в груші сік…
Малює ескіз портрета майстер
Й душа його смакує сил притік.
Виводить колючасте колосся,
Міте́лки конопе́ль з дрібним зерном.
З вин грона змальовує волосся…
Додасть гриби та квіти заодно…
У сутінках милуюсь я надсвітом,
Фантазія моя сягає меж.
Сьогодні прощаюся із літом---
Он осінь споряджає свій кортеж.
27.08.2018
Джузеппе Арчімбольдо. «Осінь»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804619
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 27.08.2018
автор: Valentyna_S