Хоч раз

А  життя  —  то  річ  непередбачена,
Не  доходить,  що  тратиш  дарма,
Вона  односторонньо  оплачена,
Всім  —  поштучно  і  більше  нема!

А  ми  завжди  цінуємо  втрачене,
Помилки  —  наші  учителі
І,  щоразу,  мов  досі  небачені,
Вони  водять  усіх  по  землі

Ми  міняємо  друзів  на  вигоди,
Забуваємо  рідних  людей,
Ми  в  живому  житті  —  наче  привиди,
У  полоні  убогих  ідей...

Я  не  з  мудрого  і  не  з  хороброго,
Не  знавець  формалізму  розмов...
Лиш  хотів-би  знайти  чогось  доброго,
Щоб  набрати  на  всіх  його  знов

Й  розсипати  фосфор  душі,
Залишати  світло  й  тепло,
Роздавати  людям  вірші,
Всьому  песимізму  назло!

Розділяти  серця  шматки,
Порівну  для  кожного  з  вас,
Щоб  допомогли  ті  рядки
Хоч  раз...

       Що  сказати  і  як  примиритися
З  тим,  хто  чує  лиш  тільки  себе?..
—  Відійти,  в  його  ж  стіни  не  битися!
Нехай  сам  собі  нерви  скубе.

Я  втомивсь  від  брехні  і  від  заздрості,
Я  вже  був  по  обох  сторонах
Краще  слідом  за  щирістю  й  радістю
Поплетусь  на  зраділих  ногах

Розсипати  фосфор  душі,
Залишати  світло  й  тепло,
Роздавати  людям  вірші,
Всьому  песимізму  назло!

Розділяти  серця  шматки
Порівну  для  кожного  з  вас,
Щоб  допомогли  ті  рядки
Хоч  раз.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804477
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 26.08.2018
автор: Ніколя Петрович