Це і є Україна, коли по горо́дах –
Гарбузи – аж до стріхи завви́шки!
--А оце, ди́влюсь: ввалюється до господи́
Хлоп з мішком, каже: «Злидень - я, Гри́шка.
Бачу, вдосталь вродило у вас цього року,
Кабаки – хоч сідлай, є й картопля.
Мо’, накидаєте у мішок мені троха
З городи́ни, а я – Бога вмолю,
Аби Вас він беріг, й землю Вашу, і столик...»
--Ну і що? Ви пода́ли?, - спитались в маршрутці.
--Так, я дав і лопату, і кошик,
В мене жінка, та вмить пристосовує руці.
--Й що? Мирша́ - працював? Не втік, схоже?
--Та в моєї – втечеш. Тільки спину побачить,
То вважай, три мішка і почепить.
--А закінчилось чим?
--Поселивсь в нас, біда́чко.
Зранку бачив: швидко-швидко лущить гречку.
--Ой дивися, -- зайшлася одна, з двома відрами, -
Того́ - прийме, й тебе, жінка - викине.
--Ні, моя, та - на вхід лише гримає хвіртками!
Їй би й сто рук – у двір, українка!
26.08.18 р.
*Вірш написаний за натхненням від фоток гарбузів з горо́дини в чудової Ольги Грицик, за що Їй кланяюся!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804447
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 26.08.2018
автор: Юхниця Євген