Знову хтось збирається у космос,
Значить треба. Зоряна судьба.
А моя непоправимо просто
Сірим зайцем по землі стриба.
Знає царство цвіту польового,
Буйні трави і кущі густі,
Обминає траси довгоногі
Й не шукає смислу в висоті.
Сірий заєць сам собі причина,
Скік та скік - оце й увесь політ,
Дикими розкосими очима
Дивиться у незбагненний світ.
Отака цибата в мене доля,
Вся з вогню і щирого вогню.
Не літав у космос я ніколи
І не був судимий за лежню.
Може, заблукав я між світами,
Тільки маю помисли незлі:
Щоб дружити з небом і зірками,
Треба жить крилато на землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804309
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.08.2018
автор: Іван Демченко