Моя поезіє,підла жидівко,
Шинкарко п*яна, де ти є?
Літаєш високо,плаваєш мілко,
Разом з тобою і серце моє.
Губиться десь, у якійсь Атлантиді,
Серце із олова, цинку та міді.
Немов тореадор в Севільї на кориді,
Ти протинаєш душу кожен день:
Порожню торбу -кобзу без пісень.
Знов входиш в душу віршевістрям,
Де слів римованих магістр
Ґвалтовно править бал моїм нутром.
А я ковтаю, жадібно як сом,
Забруднене повітря вулиць,
З яким вчергове розминулись,
Я засинаю вічним сном.
Щоби прокинутись назавтра,
Щоб поетична диво-ватра
Мене дотла укотре зжерла.
Я –попіл у гарматнім жерлі,
Медуза у водах далеких морів,
Пелюстка на тілі троянди вітрів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804160
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.08.2018
автор: Той,що воює з вітряками