Щоднини щастя визираєм.
А в небі сонце золоте
Теплить долоні небокраю
І літо присядом веде.
У квіти загорнулась спека
Духмяним подихом жоржин.
І щастя зовсім недалеко -
У кроці зміряних хвилин.
У літнім потиску з вітрами
Теплом шепоче й обірУч
Тримає хмари над ланами,
Тумани скочує зі круч.
Вселенське щастя і безмежне
Над світом викладає дні.
Впізнай його й необережно
Не пропусти в собі, в мені.
Не залишай десь на узбіччі-
Пригорнеться в чужих руках.
І зазирне комусь у вічі,
І вмоститься в чиїхсь літах.
А ми все щастя визираєм.
Нема, не буде, чи ж прийде?
Якого ж, де іще шукаєм?
Воно ж за руку нас веде:
Життя і сонце, небо,
квіти...
Дарунком з нами, попри все.
У колі: рідні, дім і діти…
І серпень яблука несе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804105
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.08.2018
автор: Тетяна Луківська