Знаєш, як сонце сідає за виднокрай,
І багряне проміння ще ніжить в морі свої долоні,
Я виходжу на пірс, щоб побачити дивокрай
І помріяти тихцем під шепіт хвиль на осонні...
Поринають думки у щасливе безхмар'я і забуття,
Все під дихання бризу... О Боже, яка чарівність! -
Те, що море цілується з небом усе життя.
Те, що в світі існує природня вірність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2018
автор: Наташа Бруснікіна