Не рік, не два – давно
Вдивляється вікно
У гілочку суху в обіймах клена
Вона убрана в лист,
Що був живим колись.
Живим. На диво юним. І зеленим.
У пору молоду
Їй послано біду,
Та клен зберіг.
Ні холоду, ні спеці
Забрати не дає.
Причина, мабуть, є,
Бо гілочку тримає коло серця.
Знов розкошує май,
Знов літо, знов зима,
Та часто клен стоятиме завмерши.
У пам’ять забреде,
Здається вірить, жде,
Що оживе його кохання перше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803653
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2018
автор: Ніна Багата