Я в юність з тобою влетіла на крилах,
Твій голос весною в душі розливавсь.
І я говорила, що вперше щаслива,
Ти в очі дивився й лише посміхавсь.
Тебе я гукала піднятися в небо
Удвох відкривати незнані світи.
А ти відповів "мені цього не треба.
Щасливо, бувай, відпускаю, лети".
Не стало розправлених крил за плечима,
Без них підіймалась в омріяну вись.
Світилися зорі твоїми очима,
А потім зривались і падали вниз.
Коли я не чула землі під ногами,
Ти брів по стежках навмання будь-куди.
Наскільки ми різні збагнула з роками,
І з пам’яті стерла всі наші сліди.
Говорять, що двох протилежностей сила
Єднає, притягує їх як магніт.
Любов не спроможна підняти на крила,
Якщо ви по іншому бачите світ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803562
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.08.2018
автор: Світлана Вітер