Жило собі в затишній нірці лисенятко з мамою лискою. Нора була вирита під старою ялиною, яка звисала над прірвою зеленого яру. Та пухнаста ялина гарно прикривала нору. Нора була в затінку літом, і ховала від дощів та снігу взимку. Лисенятко любило виставляти свій маленький носик з нірки і вдихати прохолодне повітря після дощу. Хоча мама завжди попереджала, що це небезпечно.
Була обідня пора. Мама лисиця смачно нагодувала своє дитинча курячими яйцями, які вона в обід вкрала з курятника. На дворі стояла спека, тому лиска лягла відпочивати. І лисеняткові наказала: - Лягай в обідню пору спати. Навіть людей і тих біля своїх хатин немає, а тобі бачиш сумно. Лисиця поклала свою м’якеньку лапу на дитинча і міцно заснула. А лисеняті хотілося гратися з іншими звірятами. Воно було ласкаве, веселе, грайливе. То ж тихенько звільнившись з під маминої тухнастої лапки, воно визирнуло з нірки і шмигнуло в яр. Як же гарно було в їхньому яру. Високі стрункі ялини ніби обіймали одна одну… Велитенький дуб завжди манив до себе і промовляв: - Дивись, який я могутній і кремезний окраса лісу, і порятунок для тварин. Бо моє жолуддя – то їжа для багатьох жителів нашого лісу: і білка і кабан цілу осінь з ранку до вечора провідують мене, щоб прогодуватися. Лисеня задерло голову глянуло з захопленістю на дуба ніби почуло, що він говорив, і рвучко побігло далі… Бо в нього ж стільки було справ. Багато друзів в рижого лисенятки було у лісі: і їжачок, і бурундучок, і ведмежатко, і білченя і маленький кабанчик. От лисеня і побігло до друзів в обідню пору, та куди не поткнеться, всі хатинки закриті. Сплять з мамами малюки. Одне воно не спить та бігає по лісі. Побігло до ведмежати. Мама ведмедиця спить у затинку. Тільки перевернулась з боку на бік, а ведмежа і далі спить, як і спало. Під боком мами в захисті і безпеці. Забігло в гості до їжачка, тільки гостренькі голочки видно. Боязко торкатися, і в носі застрягнуть. Не захотілось лисеняті будити їжачка. Прибігло до дупла білченяти, гукало його, а там тиша. Втомилося лисенятко, до бурундундучка вже не вистачило сил і наснаги добиратися.
Ось так лисеня пробігало цілу обідню пору. Прибігає, а мама лисиця ще спить. Лягло лисеня виснажене біля мами та й заснуло. А ввечері прибігли до лисенятки їжачок з білченям. Мама лиска будить своє дитинча, а воно спить, аж підхропує.» І чому це так довго спить моє маля?» - думає мама лисиця. Пішла ввечері лисичка на полювання, а лисенятко прокинулось… Навкруги темно, шелестить вітер над ніркою, чуть гуготіння сови… Страшно йому стало, мами вдома немає, ніч. Дивиться лисеня з нірки своїми темними оченятами, а само аж труситься. Незабаром повернулася мама з смачною їжею.
- Що, страшно? Не спиш? Мені мама ведмедиця розповідала, як ти вдень мандрувало. А зараз моє дитинча ти повинно спати і нічого не боятися, та ти ж виспалось опісля обіду. Не слухаєшся маму – от і маєш клопоту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803011
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2018
автор: Людочек