Портрет вдови

Вона,    обнявшись    з    горем,    спала,
В    господі    все    сама    вела,
З    війни    вдовою    раптом    стала,
Як    і    багато    із    села.
Сама    косила    і    в’язала,
І    ціпом    молотила    хліб,
Дітей    до    школи    споряджала
І    підпирала    ветхий    хлів.
Висока,    статна    молодиця,
У    грубім    чоботі    –    нога,
На    ній    –    незмінна    і    спідниця,
Що    стегна    круглі    обляга.

А    вже    як    пісню    заспіває,
Їй    рівних,    ні,    нема    в    селі,
І    сльози    вміло    заховає
Десь    у    найглибшій    глибині.
Така    вона,    радянська    жінка,
Жила    що    в    повоєнний    час.
Згадаю,    й    так    стає    вже    гірко.
Хай    це    не    вернеться    до    нас.
25.10.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802780
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 11.08.2018
автор: Ганна Верес