АБИ БУТЬ З ТОБОЮ.

Заховалось  сонце,    хмари  ходять  низько,
Глянула  в  віконце,    а  дощ  уже  близько.
Поспішають  стрімко,  не  дощі  так  грози.
Так  на  душі  гірко,  а  на  очах  сльози.

Сама  ж  винувата  –    себе      «накрутила»,
Не  треба  ж  чекати  того,    що  не  сила.
Я  ж  маю  вже  щастя,    а  ще  більше  хочу,
Це  я  Тобі  ,  мабуть,  голову  морочу.

Кудись    підганяю,  щось  хочу  почути…
Одне  знаю  точно  –  не  можу  забути.
Твої  ніжні  ласки,    слова  мелодійні,
Неначе  із  казки  –  солодкі  й  надійні.

Твої  сині  очі,  немовби  озерця,
Дивляться    щоночі  прямісінько  в  серце.
Себе  віддаю  я  ,  Тобі  без  останку.
Аби  ж  буть  з  Тобою  з  вечора  до  ранку.

З  ранку  і    до  ночі,  близенько,    близенько,
Аби  відчувати  стук  Твого  серденька.
І  тоді  не  страшно  ні  дощів  ні  хмари,
 Повністю  б  полинуть  у  любовні  чари.

     04.08.2018  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801908
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2018
автор: Валентина Рубан