Чуєш, вийди на свій поріг,
Подивися у зоряне небо.
Хоч між нас безкінечність доріг…
Саме зараз Ти так мені треба.
Я ж дивитимусь в неба даль,
В синяві – зазирну в Твої очі.
Ти далеко від мене, на жаль.
А думки ж так зустрітись охочі.
Бачиш, зірка скотилась в траву?
Ні, не думай, вона не згасає.
Вона тут, не у снах, - на яву.
Свій промінчик невтомно шукає.
Чуєш, вийди в замріяний сад,
Бач, щось листя таємно шепоче…
Бо нема вже дороги назад,
Лише мрія надію лоскоче.
Лише віра життя додає,
І приходить , оте сподівання, -
Що упевнено й вперто веде
До медово - терпкого Кохання.
03.08.2018 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801823
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2018
автор: Валентина Рубан