Вона і він

Із  сивиною  жінка  повінчалась,
Коли  його  зустріла  на  шляху…
За  стільки  літ  ні  разу  не  стрічались,
А  вже  ж  і  в  нього  скроні  у  снігу.
Вона  і  він  на  цій  землі  не  з  казки  –
Їх  бігли  поряд  юності  стежки.
В  очах  –  без  міри  сонечка  і  ласки,
Й  любові  теж,  здавалось,  на  віки.

Злодійкувато  доля  посміхнулась,
Надійні  приховала  козирі:
Стежини  в  різні  боки  повернулись  –
Не  вистачило  світла  від  зорі.
Тепер  ці  очі  рідні,  до  нестями,
Знов  доркнулись  до  її  очей,
Здавалось,  вони  дна  душі  дістали…
І  затремтіли  серце  і  плече…

Життя  її  усе  життя  вертіло
І  зодягло  важкий  вінок  вдови…
О,  як  їй  утопитися  кортіло
В  очах  його  й  напитись  синяви!
27.06.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801807
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2018
автор: Ганна Верес