Скільки незгод - розбігаються очі.
Тільки чомусь я відчайно не хочу
Правду і кривду зливати в одне.
Не продихне
Світ цей лукавий, тривожно-сумнівний,
Де у "цукерки" закладено міни
Та підміняється всує святе.
Й не проросте
Правди зерно на твердому граніті.
І немов шаблі, загострені миті
Помах широко розправлених крил
Ріжуть навпіл.
Крешуть громами свавіль блискавиці,
Корчать гримаси спотворені лиця.
Бо все вдається звести нанівець...
Чи не кінець?
Чи не остання проляже дорога,
Тим, хто давно вже забув і про Бога.
Вірою й правдою скріплена мить
Світ воскресить!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801734
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.08.2018
автор: Тамара Шкіндер