Прекрасні літні затуманені світанки
У поволоці нерухомої імли.
Які ж спокійні й невимовно тихі ранки!–
Хоч і прокинулося все, та все мовчить.
Дерева ніжаться в тумані непорушні.
А крізь розлиту у повітрі сиву млу
Ледь видно темні силуети їх могутні,
І найтихіший звук не потривожить слух.
Легенько віє вітер, і шматок блакиті
Видніється нечітко крізь густий туман,
Що нависа молочною імлою низько,
Немов задимлена і сизувата тьма.
Та промінь золотистий увірвався раптом,
Заструменив потоком, вдарив по полях
І зупинився, вперся в гай, як у загату, –
Й за поволокою сховалася земля…
Тривала довго боротьба між млою й світлом;
Але який прекрасний день ясний стає,
Коли молочний морок порозносить вітром
І переможе сонця світло осяйне!
Туману підігрітого останні хвилі,
То скочуються й стеляться у низині,
А то звиваються й зникають у блакитній
Так ніжно сяючій вгорі височині.
29.06.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801556
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2018
автор: Martsin Slavo