Облиш мене, моя буденна втомо,
І не приспи, благаю, не приспи!..
Я ще десь там – на березі онтому –
Вслухаюся, як шурхотять снопи.
Я мало не до пояса деревам
І зовсім трішки вища од вівса.
Я – крапелька маленька кришталева,
В якій відбилась обрію краса.
Я – стрілочка, що тупцяє по колу,
А думаю, що облетіла світ.
Я від грози ховаюсь у стодолу
І вірю: духи трав іще живі.
Вони мене у сіні заговорять,
Щоб вберегти від лютих громовиць.
Я шлях до мрій вимірюю по зорях
І по слідах небесних колісниць.
Там все іще попереду. О, часе,
Який же ти тягучий, як меди…
Хмарки кумедні скорчили гримаси
І ковзають поверхнею води.
А я камінчик ки́даю плескатий
І пильно вираховую стрибки,
І бачу, як ковчег моєї хати
Пливе собі у травах гомінких.
І, ніби віддаляється від мене,
Аж зирк – а то вже цяточка мала!..
Між нами поле довге і зелене,
А я гребу руками, без весла.
І все ніяк не можу наздогнати,
І я вже інша – ніби й не дитя.
Камінчик знову ки́даю плескатий,
А він летить – летить без вороття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801409
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.07.2018
автор: Наталя Данилюк