Я плачу також, коли плаче дощ.
А хтось, можливо, скаже: сильна жінка.
Несу свій хрест із прощення і прощ.
Тяжка дорога. Заметіль-сніжинка
Холодним килимом постелить шлях.
Не чую, що мороз бере за ноги.
Іду. І хрест не тисне на плечах.
Все знає Той, що в небі зветься Богом.
Бо він дає. А нам нести й нести
Й не плакати, що тяжко. Біль вщухає.
Навколо в кожного свої хрести,
Але не кожен про тягар цей знає.
Прядеться нитка. І свіча горить.
І пахне ладан. Благодатне миро.
Прости, мій Боже, і не дай згрішить.
А в покаянні вислухай все щиро.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801107
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.07.2018
автор: Поцілована Сонцем