Віра материнська не вмирає

/Пам’яті  Віктора  Ходака  із  Ливенського,  що  загинув  безвісти,  присвячую.  Ця  подія  надзвичайно  сколихнула  мене  ще  й  тому,  що  моє  дівоче  прізвище  теж  Ходак./

Гортає  вкотре  пам’ять  сторінки,

І  серце  материнське  завмирає:

Синок  у  неї,  молодий  такий,

Тепер,  мабуть,  душа  летить  до  раю.

А  був  же  він  однісінький-один  –

Її  кровиночка,  ні,  сонечко,  єдине,

Багатодітних  стільки  є  родин,

Та  тільки  їй  прийшла  лиха  година.

Він  звик  для  себе  долю  вибирать

І  йшов  туди,  де  важче,  небезпечно,

Тепер  свободу  й  землю  рятувать

Пішов  і  став  героєм,  безперечно.

Давно  його  замовкли  позивні,

Та  віра  материнська  не  вмирає:

Не  може  ж  він  без  імені  в  землі

Лежати,  коли  матінка  згорає.

Вона  його  чекала  стільки  днів

І  все  життя  іще  чекати  буде,

І  житиме  надією,  без  снів,

Бо  не  дозволить  їй  любов  забути.
11.10.2014.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800886
Рубрика: Присвячення
дата надходження 26.07.2018
автор: Ганна Верес