Пестить світанок буяючі трави. Весь світ у нього в долоньці...
Розсипала роса свої діаманти по ще сонних пелюстках квіток.
Зненацька постукав хтось тихо в віконце...
Діждала нарешті стара мати своїх синів - своїх діточок.
І радість її тепер світліша од сонця
Бурхлива лава любові скипіла у серці
О, Боже! Як добре почути цей стукіт в віконце
Тепер вже не страшно, не страшно і смерті
Стоїть тихенько в полі налите золотом колосся
У дорогій, найкращій, милій серцю сторонці
Дай Бог, щоб на Україні всім матерям довелося
Почути тихий стукіт у своє віконце
[b]Відредаговано I.Teрен. Щиро дякую вам за таке прекрасне редагування[/b]
Пестить світанок буяючі трави. Світ у його долоньці...
Роси розсипали, мов діаманти, ранні ще сонні квіти.
Раптом постукає хтось у причільне, біля святих, віконце...
Може діждалася матінка сина? Може - на тата діти?
Радість їх буде від ранку світліша і веселіша од сонця.
Скресли потоки любові бурхливі і закипіли у серці.
Боже мій милий! Як добре почути стукіт оцей у віконце
Переростає тривога у радість, наче не страшно і смерті.
Хилиться тихо у полі на ниві злотом налите колосся
У дорогій, у найкращій і милій серцю твоєму сторонці.
Дай же то, Боже, щоб і в Україні нашим батькам довелося
Чути той стукіт тихенький, мов серце б'ється у рідне віконце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800799
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2018
автор: DarkLordV