Світлана Вітер
23 липня о 23:03 ·
Все змінюється з часом, все минає,
А в спогадах нічого не змінити.
Яким було, таким і пам’ятаю,
Любила і продовжую любити.
Місцевість, де в дитинстві я зростала
Змінилась, що й відразу не впізнати,
Геть під ставком стежки позаростали,
У них слідів моїх не відшукати.
Замулилося озеро до краю,
Не видно лілій світло-жовтуватих,
А я немов альбом в думках гортаю,
Пригадую, як з рук кормлю пернатих.
Без поспіху, босоніж пам’ятаю
Біжу назустріч вітру з сінокосу
Він грається зі мною, розвіває
В косички не заплетене волосся.
Стоять хати, в них тіні зазирають,
Порозбрідалась молодість по світу.
Старі пішли у вічність і немає
Кому тих хат, крім сонця, обігріти.
Хатин отих самотніх вже чимало,
І хоч ростуть ще по сусідах діти,
Та галасу такого, як бувало
За наших днів, сьогодні не зустріти.
Все змінюється з часом, все минає,
Роки сільські позаду залишились,
А серце до дрібничок пам’ятає
Ті кроки, які в часі розчинились.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800734
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.07.2018
автор: Світлана Вітер