Лежав по обіді пес та й ганяв мух без діла. Сяде йому муха на носа, а він її цап, та й з’їсть. По обіду в Сірка роботи майже не було. А то що ж худоба відпочиває, господарі те ж на спеку не йдуть.
Коли то прийшов до нього дворовий кіт Мартин і каже:
- Що погано, на прив’язі, ще й приходиться мух ловити, щоб до господаря в хату не летіли.
- Та ні, я ловлю мух, так, щоб забавитись в обідню годину. Всі ж відпочивають, що ж мені робити. – А, протяжно мовив кіт, зрозуміло. От в мене життя – то рай. Я вільний, куди хочу – туди йду, що хочу – те й роблю. Не те що ти – на прив’язі сидиш. От спробуй відірвися – і будь такий, як я. Вільний і безтурботний. Хоча я мишей ловлю, щоб в сараї не заводились, та не точили мішки з борошном. Та й в повітці в мене лад, ні одна миша не прошмигне. Ну, та й годі мені з тобою базікати. Мені треба йти, бо господиня скоро буде корову доїти, щоб дати мені молока за мою роботу. І кіт Мартин повільно пішов до повітки, звідки вже смачно пахло парним молоком. А пес крутиться на прив’язі та й думає « добре ж таки Мартину, он задер хвоста та й пішов, а мені тут приходиться сидіти на прив’язі» Ото й почав пес голову донизу нахиляти і пасок лапами з шиї стягувати. Мучився так цілий день, а на вечір таки зняв. Відірвався з цепу й хутко побіг з двору. Вирвався Сірко на волю, та й давай бігати по чужих дворах інших собак дражнити, що він від’язаний та вільний. Бігав день, другий, а їсти, то хочеться. Ніхто йому їсти не дає, нікому він не потрібен. Забіг Сірко на город, бо бачив, як господар там всю їжу брав, та до хати носив. «Ось зараз я наїмся» - думає. Понюхав капустину – не добра, підійшов до цибулини, одне сухе бадилля з землі виглядає, почав він рити. Вирив цибулину, та й виплюнув, і що вони їдять, тут все не добре! А мені їсти несуть – то добре. Нічого не розумію! Понюхав кріп, чхнув, та й пішов назад до своєї будки. «Зараз хоч поїм, бо аж шлунок звело від болю. Немов спина до живота прилипла, так їсти хочеться. Прийшов господар. Посварив пальцем до Сірка та й каже: - Гляди, більше так не роби, а то вижену», а Сірко лише нагнув голову, щоб його знову прив’язали. Насипав господар Сіркові смачної каші з пахучими кісточками і прохолодної води в мисочку налив. Напився і наївся Сірко, та й знову мух з носа ганяє. Аж тут підходить до нього кіт Мартин. А Сірко на нього, як загарчить, як залає, що кіт, аж назад відскочив. – Йди від мене Мартине! Через тебе я ледве домівки не лишився і господаря доброго. Лови краще своїх мишей і мені не заважай! В кожного своя робота. В тебе – мишей ловити, а у мене – дім стерегти. - То хіба х тобі добре сидіти на цепу? Я ж хотів, як краще промовив кіт. – То ти Мартине не зможеш на цепу мишей ловити, а я прив’язаний тому, що мене всі бояться! Я гарний сторож, і чужих до двору не впущу! Я кличу господаря, якщо в дворі не лад, і на мене одразу звертають увагу і хвалять за гарну працю. А ти Мартине, не давай більше мені своїх порад, а то як одірвуся, буде тобі не солодко.
З того часу Сірко з Мартином не розмовляв. Та й кіт більше до Сірка не підходив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800716
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2018
автор: Людочек