Роки летять нестримно, як вода
І я для себе висновки зробила,
Що не обов'язково мати крила
Щоби літать, де сонце загляда.
Потрібно просто мати тих людей,
Які ніколи не дозволять впасти
І не дадуть у відчаї пропасти
Як серце виривається з грудей...
Ніколи і нікого не проси,
Навіть якщо не хочеш далі жити,
Серед своїх трапляються бандити,
Коли вже взяв, то хрест із гордістю неси...
Впадеш- не зупиняйся, а вставай,
Нехай на волю просяться все ж сльози,
А серце сковують все дужче злі морози,
Ти свою роль вже до кінця зіграй...
Краса духовна завжди головна,
Якого вигляду не мала би людина,
Щоб потім не вставати на коліна
Ти краще душу зрозумій її сповна...
Завжди долай сміливо всі страхи,
Приховуй слабкості й використовуй завжди розум,
В вогонь не лізь, якими не були б прогнози
Якщо не втратив до життя жаги...
І не давай нікому другий шанс,
Свій вибір ця людина вже зробила,
Її життя все ж доля не змінила,
Лиш рідко подарунок дає час...
Не накопичуй у собі сміття,
Лиш викидай всі непотрібні речі,
Всі спогади, тікай від порожнечі,
Від мотлоху рятуй своє життя...
В минуле теж ніколи не вертай,
Що було там ти також вже не зміниш,
Потім забудеш, може, і знеціниш,
Старі образи подумки прощай...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800551
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.07.2018
автор: Кароліна Дар