Коли наш мозок сувора опанує мудрість --
то світ уже не той, і ми якісь не ті.
Теорії, що їх вважали аксіомами,
тепер – баласт, і сенс буття зовсім простий.
Бо ж споглядати стали світ звичайним поглядом:
нема у ньому ні амбіцій, ані примх.
Раніш його сприймали ніби мимоходом--
та й бракувало нам тих поглядів, прямих.
Тепер уже дивуємось простій банальності,
що без осягнень азів архітектури
якось птахи самі набули досконалості:
будують житла без креслень і дресури.
А може, здобутий нами досвід ефемерний,
І марно за життя прагнемо збагнути
закони нашого буття?.. Ці знання мізерні?
До правди нам не дано і доторкнутись?
Стара й безмірна Нескінченність — вічна загадка
про абсолютний розум, істинні знання.
Вселенські нам не доручено знайти розгадки--
і до пізна́ння ідемо́ ми навмання.
Бо кожен тут із нас-- мізерна Homo Bulla
у швидкоплинній райдужній красі,
що від одного лишень малого подуву
розсиплеться на крапельки роси.
Homo Bulla Латинське метафоричне висловлювання про людське життя, як про непомірно тонку мильну бульбашку, яка переливається всіма кольорами веселки лише лічені хвилини, швидкоплинно лопаючись від найменшого подиху. Вперше зустрічається в I столітті до н.е. в трактаті «Res rusticae» римського письменника та вченого Марка Теренція Варрона.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800294
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.07.2018
автор: Valentyna_S