Я дійшов до межі і тепер вию вовком на Місяць,
Втратив все, що було - не вернути кохання назад.
Чорна хмара плащем наді мною мечем гострим висить,
А на дворі уже закінчився життя листопад.
Пролетіло життя, наче лебеді білі у вирій,
І в самому кінці, повело, де життєва межа.
Я дружину кохав і на світі був самий щасливий,
А вона відійшла, мов встромила у серце ножа.
Залишився один, вовком вию на Місяць щоночі
І стежина ота, до дружини на сповідь веде...
Рветься серце з грудей і сльозяться невиспані очі,
Одинокому важко - дорога в нікуди іде…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800223
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.07.2018
автор: Віталій Назарук