Душа розгублено дивилась
В бездонну синяву небес,
Тому що не змогла на крилах
До Бога піднести себе.
Наче каміння, слабе тіло
Скувало їй найменший рух.
Молилась, спрагло шепотіла,
Звала до себе Вищий Дух.
Мовчало небо. Сірі тіні
Від хмар ковзали по траві
І бігли в далину звабливу
Наче баранчики живі.
Байдужий вітер-гультіпака
Заглянув в очі, тай побіг…
Душа молилась, тихо плакала,
Бо ж не знайшлося, хто б поміг.
Та не пропали надаремно
Душі смиренної плачі.
За кілька діб, у нічку темну,
З’явився янгол у плащі
Із сніжно-білого вісону.
В короткий сон її зайшов,
І привітавши, напівсонну,
Слова для втіхи їй знайшов:
Не плач! Не плач! Тебе почуто.
Відкинь від себе тінь журби,
Візьми всю волю в міцний жмуток,
Ти з Богом сильний, не слабий!
Ти маєш лихо побороти
В щоденнім нелегкім труді.
Забудь вагу прожитих років,
В майбутнє впевнено іди!
Затям: на Небі не в пошані,
Хто в цьому світі слабаки.
Отож борись до діб останніх,
Постав себе до лав стійких!
Побачить Бог твої зусилля,
Твою рішучість у бою,
Тоді й пошле велику милість
В нелегку доленьку твою.
Прийде від Нього допомога:
Пошле людей в потрібний час.
Без віри не прийде нічого!
Такий закон для всіх, для нас.
Розтанув сон, а з ним і янгол…
Дивився ранок крізь шибки,
В блакитне сяєво світанку
Пірнали стрімко ластівки.
Ловили комашину здобич,
Немудрий свій пташиний харч.
Ще чулась вісточка про поміч,
Тож відігнав безсилля плач
І став робити слабі рухи,
Став м’язам волі гнати струм,
Щоб знов заграли мої руки
На арфі із сердечних струн;
Щоб разом з рухом повернулась
До мене Муза у житло;
Щоб Милість Божа усміхнулась
Як в сні обіцяно було.
21.07.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2018
автор: dovgiy