МИСТЕЦТВО як СУБЛІМАЦІЯ

Коли  15  років  назад  мене  залишила  з  дітьми  дружина,  то  про  сублімацію  знав  тільки  те,  що  можна  переганяти  по  чакрам  енергію  Кундаліні  і  таким  чином  знімати  сексуальні  потреби.  Я  так  і  робив,  бо  ні  про  які  пошуки  стосунків  з  іншими  жінками  не  могло  бути  і  мови  –  на  мені  немов  стояв  блок  одинокості,  немов  цей  блок  на  мене  поставила  дружина,  хоча  це  була  повністю  її  ініціатива  піти  у  вільне  плавання,  залишивши  мене  з  двома  синами.
Потім  я  побачив  як  рубає  дрова  герой  Челінтано  у  фільмі  «Приборкання  норовливого»  і  тоді  промайнула  думка,  що  сублімація  може  мати  і  суто  фізичний  вираз,  хоча  тут  же  іронічне  проявився  старий  анекдот:  в  проектному  інституті  часів  Советікусу  представник  райкому  прочитав  лекцію  на  тему  моралі  і  підвів  підсумок:  «Отже,  якщо  він  чужий  чоловік  чи  вона  –  чужа  дружина,  то  це  аморальне,  але  не  карається.  Якщо  ж  він  і  він  чи  вона  і  вона,  то  це  аморальне  і  карається!»  Голос  із  залу;  «А  якщо  я  і  я?».

Безумовно,  коли  я  сам  виховував  дітей,  то  мене  часто-густо  рвали  із  середини  різні  демони  –  то  відчуття  неповноцінності,  бо  я    був  половинкою  Людини,  адже  Людина  =  Чоловік  +  Жінка;  то  раптом  навколо  мене  утворювався  вакуум  спілкування  із  мені  подібними  «просунутими»;  то  я  вловлював  як  мої  товариші  по  школі  та  по  інституту  починають    планомірне  приєднуватися  до  Більшості…  В  таких  випадках  я  малював  чи  писав  вірші.  І  далеко  не  зразу  прийшло  розуміння,  що:
- треба  погодитися  із  фрейдівським  визначенням  суті  Сублімації  і  що  вона  має  широкий  спектр  своєї  дійовості;
- мистецтво  дає  можливість  «закривати»  будь-які  проблеми  в  емоційне-психологічному  стані:
- для  мене  максимальний  ефект  мають  творчі  задуми,  які  вимагають  довгострокової  копіткої  і,  що  головне,  неординарної  роботи.  Саме  так  я  робив  майже  рік  12  дизайнерських  розробок  на  тему  «Ключники»  -  це  куди  ключи  вішають  від  квартири;  саме  так  я  вже  другий  рік  роблю  графічний  цикл  із  15  аркушів  «Стародавні  боги  України»,  а  цикл  «Київ,  який  пішов»  розтягнувся  у  мене  на  роки  і  має  втілення  в  різних  техніках  та  розмірах.

Коли  до  мене  прийшло  усвідомлення,  що  практично  вся  моя  творчість  є  фактично  довгостроковою  та  багатоаспектною  системою  Сублімації,  то  я  почав  сприймати  твори  художників  інакше  і  зрозумів,  що  в  більшості  випадків  їх  твори  є  сублімативними.  В  наслідок  цього  прийшло  розуміння  механізму  віртуального  навантаження,  яке  мають  практично  всі  образотворчі  роботи.

На  самому  початку  входження  Сенсорики  у  буденну  практику  в  другій  половині  минулого  століття  один  із  піонерів  цього  процесу  в  СРСР  Мартинов  розповідав  про  свою  практику  визначення  в  картинах  різних  художників  енергетичної  позитивності/негативності.  При  цьому  не  мало  значення  був  художник  «просунутим»  (тоді  казали  про  екстрасенсорні  здібності)  чи  ні,  а  його  картини  мали  зональності  позитивності  та  негативності  і  таким  чином  різноманітне  діяли  на  людей  на  невербальному  рівні.  Більше  того:  я  був  знайомий  із  декілька  людьми,  які  спеціально  насичували  свої  картини  певним  кодом  (сублімували  їх),  потім  виставляли  на  продаж  на  Андріївському  узвозі  і  не  мало  значення  купували  їх  чи,  бо  автор  через  ці  картини  скачував  енергію  із  глядачів.  Такий  собі  вампір  в  Мистецтві.  І  горе  було  людині,  яка  б  купила  таку  картину.

Я  переконаний  зараз,  що  практично  всі  образотворчі  роботи,  як  мінімум,  завжди  мають  сублімативне  підґрунтя  і  що  оцінювати  роботи  художниекв  слід  перш  за  все  якраз  з  точки  зору  таємної  їх  дії  на  глядача.  Як  правила  автори  навіть  не  здогадуються  що  вони  формують  не  просто  картину,  наприклад,  а  певний  прилад  регулювання  Енерго-Інформаційного  обміну.
Історія  Людства  знає  багато  прикладів,  коли  той  чи  інший  витвір  Мистецтва  ставав  роковим  предметом  на  багато  поколінь  життя  родин  чи  людей,  до  яких  він  потрапляв  у  руки.

Люблю  повторювати:  Бекон  придумав  максиму:  «Знання  –  сила»,  Оруел  –  максиму  «Незнання  –  сила».  Людина  завжди  прагне  знати,  але  як  часто  потім  вона  каже:  «Краще  я  б  цього  не  знав!»  То  я  прошу  пробачення,  якщо  своєю  розповіддю  я  примусив  когось  вигукнути  останню  фразу.

20.07.2018
Дача  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800044
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2018
автор: Левчишин Віктор