Страхи… господні, вкотре каже мати,
Та скільки ж Боже, треба воювати?
За що скажіть й нащо кувати зброю?
Щоби кричати, знов, - Вперед, до бою.
Спиніться! Навіщо себе ганьбити?
Подумайте, то ж краще мирно жити,
Життя, то золота днина, хіба ні ?
Душа, вола, болить, кричить - Війні –НІ!».
Дитя, ні, не для цього сповивала,
Увечері колискову співала,
Воно ж, всміхалось тягло рученята,
Для цього, щоб була ця війна клята?
Забрала, понесла в той незнаний світ?
О Боже! Не забирай весняний цвіт!
Життя дається, одне кожному з нас,
Чому, скажіть, знов настає війни час?
Невже ,не можна, завжди мирно жити?
І нащо, рідну землю й люд гнобити?
Який, то страх, у крові все довкола,
Згубилася де, щаслива підкова?
Душа болить, ми синочків втачаєм,
Ціни життя, люди, невже не знаєм?
10.07.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2018
автор: Ніна Незламна