[i]Творець у мені квітку відкопав,
яка була серед лахміття справ
глибоко десь під самим серцем.
І ось тепер на хвилі скерцо
ловлю сигнали вищі сонця -
його промінчики - долонці,
що пестять ніжно те єство,
наперекір котре росло.
На ній метелики сідали,
собі щось там медитували.
А дощик щедро напував
коріння, щоби я не впав.
Лиш аромат п"янкий буяв,
на цілий Всесвіт віддавав
тепло весни і радість літа...
Уже нема чого терпіти,
хіба пелюстками тремтіти
від співу дримби чи трембіти, -
пташиних голосів у горах.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799482
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.07.2018
автор: Мандрівник