Не підіймай на мене очі....ні, не треба....
Бо я не мавка із гаїв, не королева,
Огидні шрами на мені, по всьому тілу,
Не було місця на душі, бо долю злила.
Коли рубці покрили все - уродом стала,
Потрапив перший на лице - я не зважала,
Останній мрії розчавив - і все довкола,
Із почуттів почався вир - не вирвусь з кола.
Ще рани деякі болять - бо це отрута,
Навколо сурми замовчать - така от скрута,
Згоріло вщент усе живе, хоч я молилась,
Бракує все ж таки тебе - сльозами вмилась.
Не підіймай на мене очі...ні, не треба...
На шлях поставили тавро - я впала з неба,
Уродство стало друге "я" - ти теж пораниш,
Бо ти є ангел, я - змія, ти лиш роздавиш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799457
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2018
автор: Galkka2