Мій любий світе,
Світе мій коханий!
Єством у тебе
входжу я знов.
Ця безкінечність
З повільного в бистре
із мерзлоти в кіп"яток.
Хіба не і накше,як можна
привести у норму
всі старти життя.
Нам би наївність дитячу
назад повернути,
поменши з суєт суєта.
Вже шальки осі
повертаються швидше
година хвилиною,мить,
роки місяцями,неділі
вже днями,та річка
у виток пока не верта.
Дерева у стоси лягають,
нечувана жаба грудна.
Все тисне і тисне
вибраних жадність
і роздуває їх паралєс.
Феміда суддів вже
зовсім здуріла,сама собі
пише,якийсь маніфест.
Збираються в зграї всі
чорнодзьобі,закаркали
місто,поле й село.
Їх виліт кінець із початку
метушаться в зграях,
олімп святкував і
розбитий кінець...
Корида гарцює у
раді законів,хто ближче
корито собі притягне.
Та хай вам грець від усюди
буде,розкрийте вже очі,
де українці сіють,
збирають зерно.
Європа бере їх в широкі
обійми ,роями, як бджіл.
Та серцем живуть
вони ,в Україні садам
їхнім цвісти таки тут.
До скільки барвінкам
зеленіти і витись,
не винищитьнас .
Ми Нація, любі мої Українці,
корінням у глиб і у шир!
Та благо ще в тому,
що вам не зашторити
сонця і зорі,вони
зігрівають,коли сквознякує
від вас.
Минає усе,і ця влада минеться
звільниться Вкраїна від вас.
Задимле,в огнях пожару,
горітиме шкура в перевертнях
швидко вся,аж до тла.
А ми поміж світу людей,
люди,тримаймось бо визрів
вже час!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799379
Рубрика: Присвячення
дата надходження 15.07.2018
автор: Плискас Нина