1
Христос по серце вийняв
в незворушність,
По нижні ребра:
і – теплінь Христа…
Шкребуться пильно знизу
сумні душі
За харч гуртовий
в животах.
2
Відринься тих
й брини-брини,
струно,
струною чистоти.
І дум
шалений подих стих
іду
на струнах чистоти
І місяць є
зате мов сміх
приструнчений
у чистоті
Бринить під ріками –
верба! –
чи то не музика хіба??
От Бог –
а от і він, поріг,
це перехрестя всіх доріг.
І росяний
заплакав лик:
що вдень кривлятися
навик…
3
Плід
взятий в руки
сочиться –
бо геть спілий плід!
Птиця
поранена –
сочиться кров’ю:
серцем –
аби то душа
так сочилась
любов’ю –
і напувала любов’ю весь світ!!
Жертва святих співстраждань,
співчувань
і поранень любов’ю –
все одкривається в правді
Христовою кров’ю!..
Бог –
й не схибнуся:
мов цвяхом
струною у серці веду
веду знов:
пущено воду
пущено сік
пущено кров
пущено жертву безкровну
у небо –
святую Любов!
4
Бронзові
жуки
на гарячовогненному
жовтоквітті!
Яку доклали ще службу
до тіла Ісуса Христа? –
Хто до неба підняв вас
в безконечній любові річці?
Боголюдина – й мета Духа проста.
З Батьком разом і незлиянно: вас
Бог взяв згори.
І всяк став – Гора:
І всяк – дух любові,
і любові пора! –
Муххамад прийде до Гори…
Холодні жуки
на жовтогарячій городній квітці!
Любов – й не схибнуся:
Гробом Господнім
в осерді сердець веде
знов:
пущено воду
пущено кров
пущено жертву безкровну
у небо –
святую Любов…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799252
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.07.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович