Стелилась доля дівчини непросто…
Спішила жить, де тисячі людей…
Залишила красу села і простір
І долі віддалась: нехай веде…
Летіла в світ без остраху, як завше,
В п*ятнадцять років дивляться на світ.
Може, вернутись?! Ні, уже нізащо –
В Чернігові он скільки є робіт!
Камвольний… Там працює без утоми
(Не звикла задніх пасти у житті),
Молилась іноді, ледь вміючи, святому,
Хоч це й заборонялося тоді.
Раділа першим успіхам, зарплаті,
Сіреньким будням, сонячним святам,
Любила, як і молодь вся, поспати,
У мріях в сьомім небі політать…
Зустрілась якось дівчині і пара:
Вдівець, в літах, з ним – шестеро дітей…
Та не вважала це за Божу кару
Й на труднощі не скаржилась ніде.
Пливло життя не човником – паромом,
Під ним – каміння, сильна течія.
І грози були з блискавкою й громом.
Трималась на плаву таки сім*я.
Народжено і діточок ще двоє –
Тепер вже мали власний дитсадок –
Трудилися, немов воли, обоє.
До праці кликав кожен день гудок.
Державу підіймаючи з руїни,
Складали надважкий життєвий тест.
Ледь вижили під голод всі. Й боліли
Їх душі і народжувавсь… протест.
Здолала все в житті ця дивна пара
(Від неї старший він на надцять літ),
Утрапив у тридцятих він… на нари,
Не залишивши й діткам заповіт.
Вона ж сама виводила їх в люди,
Шукала всюди і його сліди.
Для внуків-правнуків вона була і буде
Криницею любові й доброти.
11.05.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799214
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 13.07.2018
автор: Ганна Верес