А я всього лишень людина : комусь огидна, комусь мила,
Комусь байдуже чи давно згоріло все твоє тепло.
Помилки роблю - це рутина і не чекайте зовсім дива,
Бо я не ангел, не ікона, частинка є і від дракона,
Що просить захисту також, від болю, прикрощів і змов,
Бо люди стали мов із сталі і топчать всі чужі печалі,
Морозять душу, мов німі, стирають всі твої сліди,
Стаєш у світі мов примара, байдужість поруч - це є кара,
Бо серед голих, сірих стін ми зазнаєм мутацій, змін,
Шипами вкрились, маски вділи, ну а під ними зпопеліли,
І виєш з місяцем удвох,коли відчуєш знов підвох,
Що серед тисячі людей нема відчинених дверей,
Здається доля поспішила і всім роздала що хотіла,
Тобі ж лишила пустоту, там моє місце, що ж - іду,
Лише надія ще жадає, що хтось тебе все ж так чекає,
І ти для нього лиш одна у світі станеш дорога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2018
автор: Galkka2