Не раз, не два ми чули древнє Слово
про Русь, про Київ, Ігоря полки…
Народ говорить, що слова – полова,
і це все більш дається нам взнаки!
Чому рукописи старі та стародруки
зібрать цариця повеліла всі?
Щоб борзописцям розв’язати руки,
щоб фальшувать історію Русі?
Згоріло чом єдине древнє „Слово“,
Москву Кутузов потім як палив?
Кому потрібна байка про основу
слов’ян – говорить нині часу плин.
Чом знаний Ігор рвав окремо жили,
на половців ходив зовсім один?
Об’єднані чом не підтримав сили,
якщо Русі він київської син?
До кого так звертався літописець,
як „браття“ в Слові про похід писав?
Фальсифікатор він чи борзописець,
а може князь він і учасник сам?!
Було б незайвим також розібратись,
чом найцінніші фонди не спасли –
рукописи в столиці чом лишались,
як значно менші цінності звезли?!
Тому й „Задонщина“, написана пізніше,
для Слова стала першоджерелом –
царизм в історії прорив для себе нішу,
в своїй меті ідучи напролом.
А сумніви малі про автентичність
карались жорстко ще й при СРСР –
так штучно будували орки вічність,
себе поводять так вони й тепер!
Чехізмати рябить підробне Слово,
росіянізмів – ліку в нім нема.
Та де ж предмет, дослідження основа,
коли відсутня пам’ятка сама?!.
Що ж нам повідав ти, Бояне віщий,
хто спонукав тебе оте зробить?
Мовчить історії старої попелище,
бо вічним сном той незнайомець спить…
13.07.2018
https://www.youtube.com/watch?v=7KpM7fNf_fI
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799193
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 13.07.2018
автор: Олександр Мачула