А я кричу... Як в клітці звір метаюсь:
Ну де та , Боже, правда на землі?
А може не в покорі щиро-ницій,
А в тім, що поробилися сліпі?
Століття гноблень... Але ж була слава
І була велич української землі
Не здужали нести, вона стогнала...
Не подолали, видались малі
Інтриги, змови, заздрість оковита,
Народе мій, ну скільки вже тогО?!
Моя земля дощами-кров’ю злита,-
Зачепить завтра сина і твогО!
Скажи те Слово - це твоя колиска,
Колиска роду твОго – хмар століть –
Твердого... наче непохитна криця,
На чім земля споконвіків стоїть
Те Слово – зайдам, недоукраїнцям,
Які за гріш і матір продадуть!
Ні, недоноскам, злодіям, ординцям!
Хай з вами скІнчиться кривава путь
Хай в „нікУди” закінчиться дорога,
Разом із вами - пролежні людські,
Зійде благословення – засторога...
Сторінки, земле, впишуться нові
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799121
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.07.2018
автор: Надія Карплюк-Залєсова