Для нас любов є тим камнем спотикання. Літаєш, коли
кохаєш. А коли любов втрачаєш, немов камінь на груди. Жити
важко.
Квітка кохання має свій час розпускання. І розпускаєть -
ся кохання. Цвітом лілеї пахне воно. Нам щастя з тобою відчути
дано. Лілія довго цвіте, наше кохання живе.
Та часто ми спотикаємось в житті об той камінь і...
падаємо, втрачаючи кохання. Та щоразу знаходимо в собі сили
піднятися і знову, знову... закохатися.
Пройшли образи, гнів і біль. Злива змила з душі цвіль і
знову кохання вдається впіймати. А з ним приречені літати.
О! Та любов як гріє кров. Ще мить -душа горить. Жар!
Удар! Б"ється серденько. Прискорює ритм. Качає кров і любов
те серденько, що душу і тіло єднає. Воно ніколи спочинку не має.
Та коли зупиняється, любов нікуди не дівається. Застигає кров,
а любов... живе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799110
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2018
автор: яся