Половина дороги, а майже своїх не зосталось.
І надходить туман, накриває нас білий туман.
Я боюся тебе, це вже точно, без сумніву, стало.
І цей страх – найміцніше, що може рости між двома.
Течіє, я пливу за тобою, пливу проти тебе.
Все таке, як тоді, – монотонні відбитки речей.
Розірвуться вузли – і впаде між покошених стебел
Одинока сльоза, що не вибухне справжнім плачем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799066
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.07.2018
автор: Катка