[i]Боже, Боже
мене прийми за сльозинку,
на полі світання росинку,
що не погодилась буть людиною́
однією лихо́ю порою.
І жити в скверні тих остуд, -
земних пороків, як простуд...
У домі твоєму вистачить місця...
Нехай слова підсушить сонце
на безіменному стебельці
в районі теплих насолод
за крок від райського саду,
де озеро хлюпоче надії,
щоб прихистить свою краплину...
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798910
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.07.2018
автор: Мандрівник