Рученьки терпнуть, щемить серденько,
Синочка бачить, кожну нічку в снах,
Злякані очі, поглянь Боженько,
Зранені крила, не летить мій птах.
О, сину, сину! А я ж просила,
Щоб ти не йшов, на ту кляту війну,
Невже для того, любий, зростила,
Щоби до ворога попав в тюрму.
Вже всі пороги пооббивала,
Порозкидались думки, як зорі,
В душі надія все ж не вмирала,
О, Боже, стільки ж матерів в горі!
Вдень і вночі літають снаряди,
Земля здригається, все палає
Душа болить, як збутись Іуди?
Як це зробить? Підкажіть хто знає!
Розпач, журба, то наче в серці ніж
Той біль гнобить, як витримать його?
Воля якби, побігла б босоніж,
Навіть нехай, стріла б ката того,
Я стану блискавкою, жорстокіш.
Не побоюсь, мерзотників Москви,
Упаду каменем, бо ж я мати,
Тож тільки ти, синочку, позови,
А який адрес й куди не взнати,
Тебе везли, щоби познущатись,
Ніхто й не дасть, краплиночки води,
Щоб зрадить зміг, з домом попрощатись.
Тож знаю син, викохала не так,
Ні, не посмієш зрадить країни,
Муки знесеш, бо ти ж в мене козак,
Тож не зганьбиш вкраїнські родини.
Знов сон пропав, за вікном ніченька,
Де ти,дай знати. Вірю, чекаю,
Що серед хмар, засяє зіронька,
Зустрінемось, серцем відчуваю.
І прийде час, слово - Перемога,
Буде, у кожного, з нас на вустах,
Герої є, здолаєм ворога,
Щастя і радість прийдуть у життя.
29.06.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798813
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2018
автор: Ніна Незламна