Лунала тиша. Лиш шепоти зірниць
Полохали розсіяні тумани.
А плачниця-- роса припадала ниць
Й сама землі знечулювала рани.
Земля стогнала, збруджена та рвана,
І важко дихали недужі груди.
Роса знімала ніжно і старанно
Ті болі, що удень завдали люди.
Та знову люто заревли снаряди
І зорі сипались додолу градом--
Війна відкрила смерті чорні ляди
Й вогнем дихнула і гарячим чадом.
У темну одяглась земля хустину,
Й ридає над синами-- не від болю.
Вони отут стоять за Батьківщину,
Боронять рідну землю й нашу волю.
Земля у неба знов прохає тиші,
Щоб в мирі цілу ніч шептались зорі.
Вона ж синів самих тут не залишить--
На чати з ними стане у дозорі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798738
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.07.2018
автор: Valentyna_S